За традицією кожна президентська адміністрація у США за важливу мету зовнішньої політики на початкових етапах ставить покращення відносин… із Москвою. Що цілком логічно, зважаючи на загрозу, яку РФ, країна з величезним ядерним арсеналом, може становити для світу. І це до певної міри можна було б вважати дієвою стратегією стримування, якою хоче скористатися домінантний глобальний гравець. Якби йшлося не про Росію з її одвічною неадекватністю.
Так, Буш-старший намагався відмовити Україну від проголошення незалежності. Під певним тиском Білла Клінтона вся українська ядерна зброя була передана Рф під будапештські "гарантії" безпеки. Пані Клінтон, державний секретар при Обамі, вручала Лаврову кнопку з написом perezagruzka, щиро розраховуючи на те, що цей субʼєкт розуміє хоч якусь мову дипломатії. Барак Обама порадив західним демократіям обережно реагувати на захоплення Криму, що породило в РФ упевненість у своїй безкарності.
Список американських кроків назустріч Кремлю можна продовжувати довго. Чому їх було так багато? Тому що кожен попередній, на жаль для світу, абсолютно прогнозовано завершувався крахом. Покоління американських політиків змінюються, але сталою залишається нездатність РФ дотримуватися правил цивілізованого співіснування держав. Щоразу після короткого "потепління" – нова війна, політичні вбивства, втручання в чужі вибори, спроби зруйнувати міжнародний порядок. Тому що це Росія, "русский мир" і російська традиція все ламати й атакувати.
Коментарів немає