Капітан Антиамерика. Перші сто днів Дональда Трампа заведено міряти економікою. Рецесією. Тарифами. Світовою економічною кризою. Сорок сьомий президент США вирішив, що його країна має більше виробляти та більше продавати – і готовий не зупинятися ні перед чим. У підсумку світ накрили тарифні загрози, невпевненість та хвилювання на біржах. Економісти шукають паралелі із законом Смута-Гоулі, президентством Герберта Гувера та його дітищем – Великою депресією.
Але в тому й річ, що "ефект Трампа" – зовсім не тільки про економіку.
Президент США справді може вважати, що нинішнє становище Сполучених Штатів – порочне. Що еміграція виробництв до інших країн – несправедлива. Що бути гарантом безпеки для союзників – марнотратство. Що не США мають купувати товари з усього світу, а весь світ має купувати американське та платити за захист. Його біда лише тому, що ця система склалася як результат повоєнної реальності. У якій вартість праці США зростала, надійність американської фінансової системи теж, тому весь світ вкладався не в американське виробництво, а в облігації американського держборгу. Просто тому, що позичати Сполученим Штатам було зручно і безпечно. Так само, як жити під американською парасолькою безпеки.
Коментарів немає