За час служби в армії я двічі був за кордоном. Обидва рази – у відпустці. Обидва рази – на книжкових фестивалях.
Перший раз – у жовтні 23-го, у Франкфурті. Ажіотаж першого року російського вторгнення потроху згасав, і увага іноземців до українського стенда теж. Іноземці приходили слухати українських авторів, прицінювалися до перекладних видань, але з аншлагами 2022 року це вже не йшло в жодне порівняння. Мене тоді запитали, де українські Гемінґвеї та Ремарки. Відповів, що всі вони просто зараз сидять в окопах під Авдіївкою.
Загальна інтонація найбільшого європейського книжкового ярмарку була співчутливою – і водночас відстороненою. Війна сприймалася як трагедія, вторгнення – як порушення всіх можливих правил. Але при цьому російсько-українська війна зчитувалася європейцями як щось локальне. Як щось, що не має прямого стосунку до їхнього майбутнього. "Ви не заслужили такої долі, ми вам допомагаємо, але наша допомога – це благодійність".
Коментарів немає