Савелій Лібкін: Мої стосунки з грошима ніколи не були схожі на кохання.

Мої стосунки з грошима ніколи не були схожі на кохання. Скоріше, це завжди було щось на кшталт дружби — інколи взаємної, інколи ні.

Ці відносини почалися з відповідальності. Коли ще в радянські часи я почав працювати в одеському кафе Фонтан, то з часом став там людиною, яку сьогодні називають «керуючий». Там був офіційний директор, але він швидко зрозумів, що мені можна довіряти й переклав на мене більшу частину своїх обов’язків. І звісно, мої доходи там значно відрізнялись від офіційної зарплатні, яку я нібито отримував.

Отже, про відповідальність. Вона у мене в Фонтані була матеріальною. Тобто, саме я відповідав за те, щоб в кінці місяця все зійшлося. І мене не так лякали нестачі (їх можна було закрити власними грошима), як надлишки. Якщо в радянському кафе помітили б зайві гроші або продукти, це означало б, що його співробітники ведуть нелегальну діяльність. Як сказали б сьогодні, займаються бізнесом. А за такі речі тоді можна було з легкістю опинитись у в’язниці.