Ситуативно низька інфляція (за підсумками квітня інфляція становила 3.2%) та висока ключова ставка (наприкінці квітня НБУ знизив облікову ставку на 1 в.п. до 13.5%) створюють ґрунт для «об'єктивної» критики монетарної політики центрального банку.
Аргументація про те, що висока ключова ставка (в чотири рази вища за поточну інфляцію!) не дозволяє реальному сектору економіки отримати доступ до такого необхідного в умовах війни фінансового ресурсу видається інтуїтивно зрозумілою для широкого кола читачів. Не потрібно особливих знань для того, щоб відняти від рівня ключової ставки поточну інфляцію і прийти до висновку про надмірну жорсткість монетарної політики. Але давайте спробуємо розгледіти щось більше за верхівку айсбергу: критично поглянемо на окремі аргументи прихильників монетарного пожвавлення економічного зростання. Під критичним поглядом я розумію не критику, а спробу розглянути явище в цілому, а не «підсвітити» лише ті його сторони, що подобаються.
Як кажуть англійці First Things First: ключовий меседж прихильників низьких ставок полягає в тому, що аргументація Національного банку про те, що високі ставки дозволяють зберігати привабливість гривневих активів (знижувати девальваційний тиск на курс та рівень міжнародних резервів) просто не працює в умовах війни. Мовляв, в умовах високих воєнних ризиків ніхто не зважає на гривневу дохідність будь-яких інструментів оскільки ризики є суттєво вищими ніж дохідність. Тобто заперечується сам принцип монетарної трансмісії: в умовах війни зміна ключової ставки впливає на рішення економічних суб'єктів щодо поточних витрат/заощаджень/інвестицій на рівні «приблизно ніяк».
Коментарів немає