Не про Берґольйо, і не про Венса. А другий день не йдуть мені з голови сценки з передсвяткового визволення полонених, де несподівано проявилась одна дивовижна річ. Либонь, тому, що хлопці цим разом підібрались переважно молоді, а в полон утрапили й зовсім, уважати, дітваками – в тому віці, коли "головний дорослий" у житті чоловіка, той, перед ким подумки звітуєш і від кого прагнеш заслужити похвалу, – це ще мама, – на цій стихійній "вибірці" кілька разів повторилось у телефони випалене крізь сльози, з дитячою щирістю:
- Мам, я витримав! Я все витримав!
- Мам, я видєржал! Я продєржался!..
Коментарів немає