У неділю біля пам'ятника Сковороді була акція FreeAzov. Позаду мене йшла пара – хлопець із дівчиною, і тут він каже: "Ну, от це за "Азов" виходять, чисто тому, що про них кіно зняли, й вони стали медійними".
Я настільки ох...остовпіла, що навіть не знала, як на це реагувати.
Знаєте, для більшості з нас війна – це нічні атаки Shahed, після яких пишеш "дякую ППО" і невиспаний ідеш на роботу. А для когось — це третій рік очікування близьких з полону. Коли постійно питаєш себе, чи робиш достатньо. Коли женеш думки про тортури, психологічний тиск і відсутність медичної допомоги.
Коментарів немає