Завжди на війні звертав увагу на дитячі заклади – школи й особливо садочки. У мене десь є навіть фото тих маленьких ліжечок, присипаних пилом і штукатуркою через недалекі прильоти.
Оці садочки, навіть без прильотів, показують, як мало люди можуть зробити для своїх маленьких копій, щоб бодай трохи продовжити вогник їхнього початкового щастя. (Одного разу я побачив свою фотку років у три й раптом зауважив, як багато щастя було тоді в моїх очах, – і обурився: хто і як його вкрав?!)
Недолугими, кривими мазками малюють дорослі по стінах, по парканах і вікнах. Чи можуть ці потворні малюнки зупинити крадіїв радості?
Коментарів немає