Як може розвиватися сучасна українська культура без видимої присутності в світі? Яку історію Україна зараз про себе розповідає? В час війни ці питання стали пріоритетними.Тому культурна дипломатія ще більше набуває значення і стає реальною запорукою розвитку та безпеки. Від початку повномасштабного вторгнення значно зросла кількість українських проєктів, які працюють із закордонною аудиторією. Багато дієвців (у першу чергу, жінок) виїхали за кордон та посилюють розвиток української культури. В свою чергу, наші культурні осередки та інституції за кордоном (такі, як Український дім у Данії або Український музей у Нью-Йорку) пожвавили діяльність і створюють значну кількість проєктів, які знайомлять місцеві спільноти з унікальністю української культури. Митці та колективи, які базуються в Україні, беруть активну участь у виставках та фестивалях у світі, де представляють наше мистецтво (Венеційська бієнале, Каннський кінофестиваль, Авіньйонський театральний фестиваль та ін.).
Питання ідентичності та наших культурних кодів привертає увагу, викликає живий інтерес. Усі ці проєкти та події потребують не просто регулярного висвітлення, а медіа-супроводу на постійній основі. Це потрбно, аби максимально посилити ефективне просування наших наративів у світі. Якщо ми визначаємо Україну справді суб’єктною, то якісна культурна політика, культурна дипломатія та чутність українських голосів на міжнародних майданчиках надзвичайно важлива.
Коментарів немає