Вчора я закликала владу не голосувати закон і не робити те, що вона зробила. А зараз хочу пару слів про нас – народ.
Була одна тема, яка боліла мені з 2019 року суто шкурно, тобто професійно. З самого початку команда Зеленського зневажала традиційні медіа. Я цілком розуміла їх логіку. "Квартал" сам по собі був не стежкою, а широкою автострадою від цих конкретних людей до величезної аудиторії. І вони вирішили, що традиційні медіа не потрібні, бо вони знають, як виходити на мільйони. Чи має це ображати? Ну, якщо ти дівчинка в рожевих бантиках і тобі сім років? Так. Мене тоді бентежило інше – влада не розуміє реальну функцію якісних медіа. Це не місток між кимось і людьми. Класні журналісти, як можуть, намагаються розказувати і показувати реальні проблеми, незалежно від того, подобаються вони іншим, чи ні. Жодна влада в жодній демократичній країні не любить чесні медіа, бо вони не зручні. Це нормально. Максимум, який треба – не заважати їм працювати. А далі, друзі, то вже наша задача.
Нам заважали. Конкретно "Бабелю", коли всі ще з молодими і прогесивними дружили, а ми публічно розказали про брехню Кирила Тимошенка, і нас поставили в бан. Чи образило це мене? Ні. Я була зла, але ми розуміли, що нас не будуть любити, коли ми викриваємо брехню. Це нормально. Нас не цензурували. Нас просто ігнорували. Ми працювали так само чесно і робили все, щоб показати владі, що хороші журналісти –не вороги, не брехуни, не популісти. І вся притомна частина команди влади згодом це зрозуміла. Ми поступово вийшли з бану, хоч за цей час іноді здавалось, що просто треба закритись, бо не можна працювати, коли жоден публічний спікер не дає тобі ні інтервʼю, ні коментарів, а ти медіа-стартап, який має заявити про себе.
Коментарів немає