Україна, нарешті, знайшла рецепт вирішення всіх проблем – конференції і круглі столи. Коли зʼясується, що, просто поговоривши проблему, її не вирішити, буде великий скандал.
Якщо серйозно, це вже хвороба. Ми точно в тому моменті, щоб так багато говорити, випивати і їсти на фуршетах? Знайомий, який розбирається в інфраструктурі, недавно іронізував, що з грошей, які пішли на 100500 форумів про інклюзію, можна було б зробити зручні зʼїзди на усіх перехрестях Києва для крісел колісних і дитячих візочків. А я – про своє: ми вже втратили покоління редакторів, бо з професії пішли практично всі дорослі талановиті люди. І можна скільки завгодно говорити про важливість якісних медіа в Україні, провести ще сто круглих столів про стійкість і незалежність, але без якісної профільної освіти, тріумфувати будуть популісти і папараці. Це, як спорт: якщо не вкладати в базу на місцях, не треба мріяти про Олімпіаду.
Як зробити, щоб ці дискусії мали практичний результат, а не лише нетворкінг? Може, на кожній панелі призначати відповідального за імпакт?
Коментарів немає