Декілька місяців тому мене обрали спочатку до складу Громадської антикорупційної ради при Міністерстві оборони, а потім і її головою. Я працював з міністерством і до цього (наприклад, з "пакунком для поранених"), але тільки за останні місяці я зміг заглибитись у внутрішні процеси, документи і цифри. І мені не подобається те, що я бачу. Дуже не подобається.
Важливе застереження із самого початку. У багатьох журналістів, політиків і громадських діячів, залежно від їхнього політичного спрямування і особистих схильностей, виникає бажання називати винними у будь-якій ситуації або попередників (якщо їм нинішній керівник подобається), або нинішнього керівника (якщо не подобається). І той, і інший підходи у нашому випадку протирічать здоровому глузду.
Міністерство оборони настільки старе, велике і багатошарове, що приписувати побудову цієї хтонічної конструкції одному нинішньому міністру Рустему Умєрову просто не має сенсу. Якщо ми уявимо, що нинішнє міністерство – це виключно плід роботи і уяви міністра Умєрова, то нам доведеться визнати, що він має колосальні менеджерські якості, вміє бачити архітектуру великих процесів, розподіляти ролі в колективі і створювати саме ті стимули для роботи підлеглих, які потрібні для мети, яку він сам собі поставив. Але саме ці якості у необхідній кількості у міністра Умєрова відсутні. Кінець застереження.
Коментарів немає