Помітила, що у кожному обстрілі моя свідомість фіксує і зберігає якусь одну деталь, яка більше повʼязана з матеріальним світом, а не напряму зі стражданням людей. Точніше, світ неживого допомагає мені глибше відчути біль живого. Ніби зайти у нього.
От, наприклад, мене вразила та жінка у нічній сорочці, яку рятувальник зводить хиткою драбиною з верхніх поверхів, її квартира у вогні, а в руках у неї – єдине, що вона змогла схопити – фотографія у рамці. Спливає перед очима оця біла сорочка і родинний портрет, який та жінка рятувала.
Або ще. Мені з голови не виходять слова чоловіка з Мархалівки, якому ракета знесла будинок в нуль. Вони з дружиною чекали онуків і підігріли басейн до 24 °C. 24… Він кілька разів повторив, що саме до 24 °С, щоб тепліше. Тепер на місці його подвірʼя – згарище.
Коментарів немає