— Для Олександра Лукашенка настав зворотній відлік до падіння режиму, — говорить білоруський політик Олексій Міхалевич, 45 років. У 2000-х працював юристом в Асоціації інвалідів війни в Афганістані, Білоруській незалежній профспілці. Був заступником голови опозиційної партії "Білоруський народний фронт". 2010 року висунувся на пост президента країни як незалежний кандидат. На ранок після виборів, 20 грудня, доправили в СІЗО, де сидів два місяці. Виїхав в України, згодом у Чехію, яка дала політичний притулок. 2015-го повернувся в Білорусь. Живе в Мінську.
Яка атмосфера панує між учасниками акцій?
— У перші дні після виборів повністю відключили інтернет. Люди жили в інформаційному вакуумі. На четвертий день пробився інтернет. Білорусів шокували масові побиття, тортури, смерть. Суспільство самоорганізувалося проти насильства. Фактично весь Мінськ вийшов на вулиці та площі. Люди відчули величезну солідарність. Нас не просто більшість, а критично багато. Настала ейфорія. Пік був у неділю, 17 серпня, коли відбувся Марш свободи. По Білорусі сумарно вийшли до півмільйона, в Мінську — майже 300 тисяч. Це в країні з населенням до 10 мільйонів. На мить здалося, що цього достатньо, режим упаде. Влада не розжене таку масу людей. Виникла впевненість, що точно переможемо. Із понеділка було поступове розчарування. Виявилося, були завищені очікування. Лукашенка освистали на одному з найбільших заводів Мінська під крики "Забирайся геть!" Він відповів, що забереться, коли вб'ють.
Коментарів немає