У 1990-х я не пропускав жодного матчу київського "Динамо". На початку та в середині десятиліття українське телебачення транслювало тільки другий тайм поєдинків чемпіонату України. Але його було достатньо, аби телекоментатори у квітні 1994-го агітували за Віктора Медведчука. Колишній "адвокат" Василя Стуса прийшов до "Динамо" роком раніше із партнером за бізнесом Григорієм Суркісом і балотувався в народні депутати. За чотири роки ця парочка вже висувалася від СДПУ (о). Суркіс водночас поткнувся ще в мери Києва, залучивши до агітаційної кампанії видатного тренера Валерія Лобановського.
Навесні 2014-го почалася російсько-українська війна. Ще до неї, в лютому, "Шахтар" грав із чеською "Вікторією", а на трибунах "Донбас Арени" лунали вигуки: "Беркут!" Керівництво клубу не відреагувало ніяк. Це відвернуло мене від "Шахтаря", до якого завжди ставився нейтрально. Тому в поєдинках грандів українського футболу палко підтримував киян. Ентузіазму додавала патріотична позиція клубу — керівництво "Динамо" відвідувало шпиталі, запрошувало ветеранів війни на матчі, гравці виходили на поле в футболках на підтримку української армії.
І тільки одне непокоїло: Суркіс порвав із Медведчуком? Здавалося, так, коли була оприлюднена телефонна розмова молодшого брата з Ігорем Коломойським. У ній Ігор Суркіс нецензурно висловився на адресу кума Володимира Путіна.
Коментарів немає