Хіба не туга за власним культурним самовизначенням надавала рішучості всім нашим революціям та творила і творить історію України?
Ми живемо за доби ідентичності. Всі наші революції є подіями ідентичності. Народний рух за перебудову, яким рухало питання «критичного стану національного буття», відірвав радянську республіку від російської ідентичності та вторував шлях її незалежності. Помаранчева революція відстояла «нашу Україну», персоніфіковану етнічною постаттю лідера. Революція гідності зробила екзистенційний вибір «Геть від Москви! Дайош Європу!» на користь європейської ідентичності. Політика ідентичності творить українську історію.
І ось рік тому голоси переважної більшості громадян в останній «електоральній революції» в країні, яку спрощено ділили на «націоналістичний Захід» та «проросійський Схід», ясно заявили про загальнонаціональну політичну спільність. Втомлені мобілізаційним пафосом «армії, мови, віри», що звав до реформ, але не втримав етичної висоти, громадяни великою більшістю обрали — ні, не президента, а певну ідентичність.
Коментарів немає