Конфронтація між Македонію і Грецією тільки посилилася, як і антизахідні настрої у Македонії. Уряд прем’єр-міністра Ніколи Груєвського став орієнтуватися на Москву і навіть брати участь у російських енергетичних проектах. Невідомо, чим все це закінчилося б для Македонії, якби не авторитарні тенденції у діяльності Груєвського, які призвели до серйозної політичної кризи і зміни уряду. Новий прем’єр-міністр Зоран Заєв зміг домовитися із тодішнім очільником Греції Александрасом Ципрасом про компроміс щодо імені та й розблокування процесу європейської і євроатлантичної інтеграції країни. Афіни погодилися, щоб у конституційній назві сусідньої країни залишилося слово Македонія, а у Cкоп‘є погодилися, щоб до назви додалося слово північна. Компроміс не сподобався багатьом і у Греції, і у Македонії, однак парламенти обох країн ратифікували угоду прем’єр-міністрів, а Північна Македонія отримала можливість вступити до НАТО і розпочати процес перемовин щодо вступу до Європейського союзу.
Однак тепер і цей процес заблокований. Вже не Грецією, а Болгарією. У Софії мають цілу низку претензій до сусідньої країни. Виявилося, що багатьом не подобається сама назва Північна Македонія, бо частина північної Македонії знаходиться у складі Болгарії, і тому Софія вимагає називати сусідню країну у офіційних документах виключно Республіка Північна Македонія (коли Північна Македонія називала себе просто Македонією, ніяких питань у болгар не виникало). У Болгарії також не вважають за можливе використовувати саму назву македонської мови, бо з точки зору Софії такої мови не існує і якщо вже згадувати про неї у офіційних документах, так тільки з позначкою «згідно із конституцією Республіки Північна Македонія». Ну і ціла низка претензій історичного характеру, які зводяться до того, що ніякого македонського народу не існує взагалі, що це результат так званої історичної інженерії з боку комуністичного режиму Югославії. А насправді македонці, це звичайні болгари, які не бажають цього визнавати. Так нехай визнають.
Коментарів немає